Мар’яна САДОВСЬКА: «Я є перекладачем – із минувшини у сьогодні»

–
Навіть і не знаю, – знизує плечима Мар’яна Садовська. – Можливо,
проблема в тому, що я не маю сильного організаційного партнера. Мій
теперішній продюсер Олег Кохан поставив собі за мету привезти мене в
Україну, організувати тут концерти і майстер-класи. Я теж шукаю
контактів, тому й зустрічаюся з Маркіяном Іващишиним (директор МО
«Дзиґа». – Т. К.). Хочу співати на їхніх фестивалях «Джаз без кордонів»
та «Фортмісія». Мені подобається їхній нетиповий підхід до музики. Я
взагалі хотіла б не тільки з концертами в Україні виступати, а й
працювати тут над втіленням своїх проектів. Передовсім, з театром
Курбаса, з яким уже починаємо місити тісто на нову виставу. Також хочу
привезти в Україну вже готові, обкатані проекти. Наприклад, на тему
русалок, зроблений два роки тому у Сан-Франциско. Цього року я трошки в
Україні працювала – приїхала з проектом «Арка», який ми разом із
музикантами з Америки та Ізраїлю показали на “Артполі” (колишніх
«Шешорах». – Т. К.) на Вінниччині. А потім я залишилася в Україні вже
приватно і поїхала в маленьку експедицію з «Божичами» (київський
ансамбль автентичного співу. – Т. К.). Приїхав мій чоловік, дітки, і ми
всі разом на байдарках проплили по частині Чернігівської області. У
поході були шість днів. Було цікаво: з одного боку – намети, байдарки, а
з іншого – бабці, від яких ми записували пісні. Були в двох селах.
Перше – присілок міста Щорс, Носівка, де мали годинний запис. На жаль,
назбирали не найцікавіший матеріал – досить знаний, співаний. У селі
Смяч мали двогодинну сесію. Там почули надзвичайні весільні пісні. А
тепер я натрошки ще залишилася у Львові, бо в мене тут родина – мама і
бабця.
– Де познайомилися зі своїм чоловіком?
– У польському мистецькому центрі «Гардженіце», куди він, актор і режисер, приїхав на майстер-класи.
– Як чоловік ставиться до того, що вас часто не буває вдома?
– Розлуки зміцнюють наші взаємини, бо приїжджаємо такі переповнені
новими враженнями, а одночасно такі спраглі одне одного… Це добре! Мій
чоловік – справжній партнер. Він завжди повторює, що не хоче, аби я
стала тільки мамою.
– Скільки років вашим діткам?
– Северинові у вересні буде шість, Гафії – три. Вони вже півтора місяця в Україні, і це для мене важливо - з огляду на мову.
– До речі, якою мовою найчастіше спілкуєтеся?
– Німецькою, бо це - мова мого чоловіка. Також польською, бо я працювала
десять років у польському «Гардженіце». На щастя, тепер можу говорити з
дітьми українською. На жаль, в Кельні навіть немає суботньої школи, бо
замаленька українська громада. Діти, крім мене, не мають нікого, з ким
би ще могли розмовляти українською. Рятують дитячі книжечки – завжди
дякую “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ”. Рятують й фільми, які зараз дублюють
українською. І впертість мами. А ще – віра, що це вдасться. Нам із
чоловіком, позаяк ми люди творчі, вдається працювати завдяки родині -
мамі і бабці. Коли робили проекти в Польщі і Чехії, моя бабця зі Львова
приїжджала і гляділа моїх немовлят. А моя мама, коли я була в Америці,
все кидала і доглядала дітей. Повезло мені і з батьками чоловіка, які
завжди готові допомогти. Без допомоги родини творче життя було б
неможливе.
– Ви розпочинали творчу діяльність у Театрі ім. Леся Курбаса як актриса. Що спонукало до співу?
– Ніколи не думала, що буду співачкою. Починала записувати пісні з
абсолютно приватним бажанням співати те, що чула від бабці та її сестер
чи сестри мого дідуся. Перші речі, які я записувала, – родинний
фольклор. Крім того, ще студенткою, буваючи у Карпатах, почула
автентичний спосіб співу. Тоді, не маючи навіть магнітофона, малювала
ноти, старалася записати слова. У театрі Курбаса ми працювали з музикою,
а коли в мене відбувся контакт з польським театром «Гардженіце», де
пісня – ціла філософія, це і стало дороговказом. Саме там я почала
працювати над голосом з різними майстрами. Там постала і моя перша
сольна програма. Але і тоді я ще не думала, що буду виступати як
співачка. А потім, приватно перебуваючи в Америці, виступила для
української громади і за реакцією публіки зрозуміла, що буду співати.
– Де збираєте матеріал для виступів?
– Я багато їздила – Полісся, Рівенська область, Полтавщина,
Чернігівська область, Поділля, Вінниччина, Хмельниччина, звичайно, наші
Карпати, Гуцульщина і Лемківщина – на польському боці... Бувала і в
українських селах у Словаччині. Завжди зупиняюся в селі не на кілька
годин – стараюся там пожити, щоби побачити, що їм болить, почути якісь
цікаві історії. Добрий матеріал виходить не найперший – має створитися
певна довіра, коли люди починають розповідати про особисті речі. Часом,
трапляється, повертаюся в якесь село.
– Співаєте для публіки, яка розуміє українську мову?
– Буває по-різному, але в більшості це публіка, яка не знає мови. До
мене після концертів часто підходять люди: «Не розуміємо слів. То чому
плачемо? Поясни…». Я іноді кажу, що є перекладачем із минувшини у
сьогодні – української автентичності на мову, яка зрозуміла всім.
– Хто готує костюми для виступів?
– Першим моїм дизайнером була мама. Це - народні костюми, але в сучасній
інтерпретації. А на мої останні виступи вбрання робили дизайнери з
Москви, але в Кельні. Костюми оригінальні. До речі, два роки тому бабці з
Крячківки подарували мені старий вишитий білим по білому стрій. Я їх
запрошувала на фестиваль до Німеччини. То вони, коли приїхали, привезли
моїм дітям сорочки, а Гафійці – навіть дві: одну – на зараз, другу – на
виріст. Це вже родинний зв’язок.
– Коли найближчим часом концертуватимете в Україні?
– Сподіваюся, що у грудні. Принаймні так обіцяє Олег Кохан. Уже готовий
диск, який має з’явитися в Україні, лишилося зробити тільки обкладинку і
тираж. Бо в Україні моєї музики досі немає. І це треба зробити
якнайшвидше, бо в мене вже назріває нова програма, з якою будемо мати
тур Німеччиною. Це нова програма, нові пісні. Хотілося б приїхати з нею в
Україну вже наступного разу.
– Скільки років живете за межами України?
– Сімнадцять.
– А громадянство маєте яке?
– Українське. І змінювати його поки що не планую. Хоча візова ситуація часом допікає до живого...
– Чи помічаєте, приїжджаючи в Україну, що життя тут змінюється?
– Так. Мені здається, тут стає жити легше, цікавіше. Економічний
добробут України мені було важливо бачити. Зараз важкий для України час.
Про політику навіть не хочу говорити – це жах. Що найбільше тривожить, і
це я зауважила, власне, цього разу, – багато приниження від людей, які
вважають себе владою. Говорю і про приниження митців, які намагаються
зробити якийсь новий проект, і про приниження бізнесменів, які
намагаються зорганізувати свою справу. Наприклад, зараз, коли їхали в
Україну з проектом «Арка» з Польщі, де виступали на фестивалі «Інше
звучання», нам треба було переїхати з Любліна на Вінниччину автобусом. У
нас були листи від мерів Львова і Любліна з проханням посприяти
десятьом музикантам швидко перетнути кордон, щоби встигнути на
фестиваль. Прикордонники з обох боків нас гарно пропустили. А от коли ми
потрапили до митників… Вони тримали нас п’ять годин, вигадуючи все нові
і нові правила декларування наших музичних інструментів. Хоча, як на
мене, просто розігрували театр… І річ навіть не в тому, що вони нас
тримали. Спосіб, в який це відбувалося, - приниження… Я вже забула, що
так можна поводитися з людьми. Перебуваючи тут, в Україні, всім про це
розповідаю, хоча всі про це знають… Єдина надія, що Україна ввійде в
Європейський Союз, і це допоможе Україні стати нормальною країною.
– Що подобається з того, що чуєте в Україні?
– Пісні гуртів «Пятница», «Даха-Браха», «Мертвий півень» і «Перкалаба».
Довідка «ВЗ»
Мар’яна Садовська народилася у Львові. 1991-го з відзнакою закінчила
Львівське музичне училище ім. С. Людкевича по класу фортепіано.
Паралельно закінчила курс при Львівському театрі ім. Л. Курбаса і почала
працювати у ньому актрисою. З 1991 по 2001рр. співпрацювала з польським
театром «Гардженіце». 1998-го Театральна спілка Польщі визнає
Садовську найкращою актрисою року – за роль Психеї у виставі
«Метаморфози». 2003-го у Форумі вільних театрів у Дюссельдорфі
(Німеччина) працювала музичним драматургом театральної вистави «Квартет
для чотирьох акторів». Разом із вокалісткою-експериментаторкою з Ізраїлю
Вікторією Ханою створила музичні вистави «Пісні-заклинання» та «На
початку була пісня», які успішно показала на фестивалі «Золотий Лев» у
Львові, а також під час гастролей в Ізраїлі, США та Польщі. 2001-го
вийшов перший сольний компакт-диск Мар’яни Songs I learned in Ukraine.
2003-го у співпраці з польським радіо «Люблін», мистецькою групою «Яра»
та ЮНЕСКО видала альбом «Будемо весну співати» – колекцію автентичного
багатоголосся із сіл Полтавщини та Полісся. 2005-го вийшов її альбом із
гуртом «Бордерленд».
На фото: Мар’яна Садовська: «Мій чоловік - справжній партнер. Він завжди повторює, що не хоче, аби я стала тільки мамою”.

На Ви і пошепки...

У день трьох дванадцяток – «на розписку» вісім пар
З наступного тижня погоду погіршить арктичне повітря

Хвороби вклали політв’язнів у ліжко

Жіночу консультацію відремонтували за 800 тисяч гривень

Назбирати грибів не дав… ведмідь

У Тернополі можна покататися на автобусі-амфібії

«Я ж не мільйонер, щоб купувати взуття за 1000-2500»

Україну відвідає правнучка Фройда
Новий парламент стартує без п’яти депутатів?
У Верховній Раді буде на одного Балогу менше?

Коли під боком молода дружина, нардепу не до політики…

У «Нью-Йорку» – «ангели» Victoria’s Secret

Пуерто-Ріко стане 51-м штатом США

Влада Греції хоче економити. Народ проти

«Спиртне лилося рікою... Справжнє обличчя гламурної тусовки»
Стадо п’яних слонів розгромило село в Індії

Вокалісти Iron Maiden захотіли залишитись у Львові...

Зеновій Гучок став заслуженим

Хворі батьки не народять здорову дитину...

Молодята з Росії одружилися у Карпатах

Відпочинок по-королівськи у 7-зірковому готелі для мурчиків і тузиків
Щоб запам’ятати вибори, породілля назвала близнюків Барак Обама і Мітт Ромні
І знову – перевірка харківського «металу»

Поки Мазурка розшукувала вся українська міліція, він бомжував під своїм будинком?
На Жовківщині загинув пішохід
Восьмирічний «господар» випив із гостем... самогону
Лікарі борються за життя дитини, яку «виховував» вітчим
