Пожежники теж влаштовували балі, на яких грав духовий оркестра.
ЯК ХЛОП СИ ПУСКАЧИ
Як хлоп си пускачи, то геци (смішні випадки) зубачи,
Коли баль відкриє кумітит тримбачи (трубачі).
Ходят там батяри молоді і старі,
З паров і без пари, тірлі, тірлі, тірлі, тірлі.
А пана фельфебра (фельдфебеля)
Оточила гебра (компанія)
Та й він при буфеті виправля манебра (маневра).
Літають потрошки стіл, крісла, ґальоші,
Пан фельфебр гукає: пуліцію прошу!
Пан фельфебр гукає: пуліцію прошу!
А там пан Валєнтій за цілих п'ять центів
Для свої Манюсі купуї презенти.
Та й ду неї ґада ( говорить): най пані заяда (закусує),
Бо то є правдива "Мілька" чоколяда.
А наш пан Базилій вискочив на хвилю,
Бо му портки пукли гет на самім тілі.
Аґрафка (шпилька) не хвитить (не вхопить),
Тра бігти по нитки,
Бо хлоп тілом світить, тірлі, тірлі, тірлі, тірлі.
В куті якась пара смалить си циґара
І пускає дими, ніби з самовара.
Мій пане миленький, каже ту Геленка,
Мама нас шпануї (за нами стежить),
Не лізь під сукенки.
Юльця з нареченим, драґуном шаленим,
Крутисі пу залі, із лицем споченим (спітнілим).
Та й ду него вола: "Ше раз доокола,
Тупни си Никола!", тірлі, тірлі, тірлі, тірлі.
З ДАЛЯ ВІД ҐВАРУ
З даля від ґвару (гомону) міста і барів,
Гет за руґатков є шинк "Під Кратков".
Шинкар не фраїр, на кредит дає,
Чи хто заплатит, абу тиж ні.
Музика цюхра (грає) файні штаєри,
Вальчики кляві, такі жи страх.
Там у неділю танчать фраєри
І файні панни іванять (умовляють) всі:
Чи панні вальса хочесі? То язда, крутимосі!
За вальчик дам житє своє, то не каж, панно, мі нє
Коли за паров пара мчит, то іну вочи ми сліпит.
Фурда (нічого не варті) фокстроти і танґ півоброти,
Бу вальс тільку бавить мене.
Спусти трохи з тону, набери фасону
І гуляй крутитисі.
Ариштукрація (аристократія) завжди сі збира,
Фуня стругає (гонорується), носа задира.
Гасає Тоньку з свойов Карольков,
Є Манька Сьліпку і ї' пітольку
(зневажливе означення кавалера).
Ту прийшли з парку два фаєрмани (пожежники),
Валєнтій Цюмай, ─ але де він?
В тихім куточку у кінці залі
Тисне до себе овоч заказаний (заборонений)
І так балака в ушко їй:
"Шо би сь хотіла, ангеле мій?
Я тобі дав би житє своє
І сирвулатка (ковбаси) у мене є".
"Та брикай (іди геть), фраїр, відвали!" -
відбрила скромно му,
а пан Валєнтій, тим словом підтєнтий (підрізаний)
як сі на ноги зірве ─
забрав манелі (речі), сказав: "Ангеле,
не хочеш сі грати, то нє".
ЗА РУГАТКОВ НА ЗАБАВУ
За руґатков на забаву я сі вибрав раз,
Би там мило і бурхливо свій провести час.
Насамперід при буфеті випив водки три,
А ту панни коло мене, як над водов мґли (туман).
Їдна скаче, ледь не плаче, в танець хоче, жи аж страх,
Друга мала знати дала ─ хоче польку рах, цях, цях.
А музичка гра, гей!
Як ю злаплю в свої лапи, вхоплю попід боки
І як пляц широкий сміло ставлю кроки,
Раз ю щипну, раз ю рипну, абу полоскочу,
Вона таньчи рипцюм, пипцюм і не каже ніц.
Гебра (компанія) весело гасає, хоч угромний стиск (тлум),
Наглі ноги ми здринтвіли (здеревіли), в кратки цілий писк.
Дивлюсь, аж ту Манька моя сі през тижбу (юрбу) пха,
Як градова яка хмара, так хулєрні зла.
Я балакам: "Мій, ангеле, ходь на дошки там під дах,
Затанцюєм, закружляєм нашу польку рах, цях, цях".
А музичка гра, гей!
Аж ту фацит (тип) в циліндері мою Маньку взяв
І ду таньцю вже сі бере, так якби ю знав.
Я на него глипнув збоку, він ся м'я злякав,
Бо якби-м го пальнув в око, кров'ю би сі зляв.
Манька хуха ми до вуха: "Перестань лиш Антось, фе!
То пан велький, він сирдельки
Фундувати з цьмагов (горілкою) хтів."
А музичка гра, гей!
Як віддав'єм фацетови мою Маньку юж,
Він хтів з нею танцювати, а ту ані руш.
Як коза скакав він з Маньков, нагло сі спіткнув,
Манька впала, він на неї ─ аж сі розтягнув.
Нам зі сміху бракло диху,
Бо си фацит збабрав кляк (забруднив капелюх),
Сподні клепле (штани вибиває), сурдут трепле,
Попсув собі цілий смак.
А музичка гра, гей!
Вже дванайцять б'є мені, йду си через Львів,
Впивсі тєжко на вині, радо бим десь сів,
Але ми сі ніц не стало, бо я гультяй, яких мало.
Бернардинський пляц минув - суне якийсь граф (елеґант),
Каже мені: "Батяр, марш!", я го в циліндр (капелюх) паф!
Аж си денце заламало, бо я гультяй, яких мало.
Вийшов я на Митний пляц - там дівча моє,
Я її за груди мац - зо п'ять кільо є,
Аж ми в очах застрибало, бо я гультяй, яких мало.
Як трамваєм їхав я, баба робе крик,
Хтось туребку свиснув їй, а до мене скік,
Але їй сі так здавало, бо я гультяй, яких мало.
Пуліцая у трамвай чорт якийсь приніс,
А я гіров (кулаком) як махнув, та го просто в ніс,
Аж му з носа закрапало, бемц го ще раз, бо то мало.
Скаче за мнов комісар (поліцай), махає ціпком,
Я наставив кулака, а він бух чолом,
Аж му в очах застрибало, бемц го ще раз, бо то мало!
В Бернардинському садку я ся заховав
І під ружами всю ніч, як дитина, спав,
Ранком руж ся назбирало, бо я гультяй, яких мало.
Швендербаль (популярна забава) си вже почав, налітай чимдуж,
Я є гречний львівський хлоп з оберемком руж,
Лиш бузяка (вуст) ми не жалуй, бо я гультяй, яких мало.
Кожна львівська дільниця мала свого гімна. Для Личакова таким гімном було "Личаківське танґо".
ЛИЧАКІВСЬКЕ ТАНГО
На Личаків, як сі видреш, та йой,
Всюди чути до хулєри той свист,
Гімн личаківський вже музичка гра,
Співа з нами наша віра (товариство) вся.
Гуляй, брате, файну, як гармоня гра,
Бери бабу в пахи, Бог здурові да.
Всюди, брате, гуляй: Ґродик, Кліпарів,
Пу залі катуляй (танцюй), нема як наш Львів.
Шпануй ґраби (стеж за руками ), крий пазури,
Тримай фасун (фасон) свій, як шпіц (рівно),
Наше рідне "та йой" співай,
Львів та Львів ─ а решта ніц!
Кохай, брате, файну львівських кобіт рій,
Нема в світі ліпших, нема як наш Львів!