" Слухай українське!" - це вже крик чи ще пропозиція?

(Мозаїка думок із приводу політики культурного захисту та ізоляціонізму в Україні)

Ось таку складну проблему, що включає зокрема механізми, способи, аналоги, розглядали присутні за четвертим "круглим столом" у "Ляльці" 13 лютого у рамках проблемного фестивалю "Слухай українське!" На відміну від попередніх обговорень, на це нарешті з'явилися відомі та поважні гості, які мали що сказати, чим обуритись і що запропонувати. Тож було гаряче... Нижче подано найцікавіші та найсуттєвіші думки присутніх.


Віктор Морозов

(співак, композитор, перекладач):
"Як то все відбувається в Канаді? Канада має штати, які тиснуть і нав'язують свої цінності дуже активно. До 1968 року усі канадські радіостанції та телебачення "крутили! виключно американську музику. Окрім того, місцеві диск-жокеї ставилися до власного музичного продукту так: що ви слухаєте, ви ж рагулі! Але після прийняття цього року відповідного закону,. ситуація кардинально змінилася. Один із цікавих моментів - так званий "кленовий листок" (MAPL - що розшифровується як музика, виконавець, продюсер, текст).
Тобто якщо мінімум дві речі з цих складових є канадськими, тоді цей продукт вважається національного походження (наприклад, музика і текст, текст і продюсер). Тоді можна приймати якісь державні гранди, задіювати систему захисту канадської інтелектуальної власності щодо музики. Поруч із тим, є проблема часу. Праймтайм там - із шостої вечора до дванадцятої ночі, на радіо - із шостої ранку до шостої години вечора. У цей час має звучати 35% канадської продукції, а на ТБ - 60% .
Щодо франкомовного Квебеку, то там теж був свій закон, що зобов'язував тільки французьке мовлення, це також обмеження англомовної освіти, відкриття лише франкомовних телеканалів і навіть переклад усіх дорожніх знаків на французьку (тому у Квебеці ніколи не побачиш знаку stop). Зараз там 90% франкомовної продукції, а протягом тижня транслюється не менше 65%. Навіть сторінки в Інтернеті повинні бути французькою.
Ще одна цікавинка: якщо у містечку проживає 10% людей, які знають (підкреслюю, навіть не спілкуються, а просто знають) французьку мову, то вони мають право звернутися уряду із вимогою відкрити франкомовну станцію".

Юрій Покальчук
(член Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення, письменник та перекладач):
"Давнє лінгвістичне протистояння континентальної Франції з англомовними впливами помітне для кожного іноземця, який пробує заговорити англійською. Французи, котрі навіть у школі вивчали англійську, можуть зробити вигляд, що вони її не знають. До того ж французький уряд пильно стежить за збереженням свого мовного середовища. Попри те сьогодні є достатньо помітною американізація французької мови, котра навіть отримала свій термін - "франглє". Це щось на зразок нашого: "Якою мовою ви розмовляєте? - Такою, як всє..." Уряд Франції одразу відреагував на це прийняттям закону про вживання у громадських місцях лише французьких слів та висловів, те ж саме стосується радіо і телебачення. У країнах Скандинавії та Норвегії, де всього 4,5 млн. населення, є спеціальні закони з оборони норвезької мови. Адже велика кількість інформації іде англійською. Це питання поставили, до речі, норвезькі письменники: "Якою мовою починають думати наші діти?" За французькими законами 60% продукції на радіо чи ТБ має бути взагалі європейського походження. Настав момент втоми. Цей фестиваль - момент світла, його слід перевести на всеукраїнський рівень".

Кшиштоф Савіцкі
(Генеральний консул республіки Польща у Львові):
"Польська мова є офіційною, і як таких питань в принципі не виникає. Звичайно, ситуація в Україні - не найліпша... Найважливіше - це захист авторського права і здорова конкуренція. Хотів би підкреслити також, що у Польщі немає взагалі української музики, мої знайомі не можуть купити українські CD".
Тарас Чорновіл
(народний депутат України):
"Закон - що дишло, куди повернеш, туди й вийшло. Це стосується наших законів, бо один закон заперечує інший. Є одна цікава річ, характерна для Британії - це звичаєве право, сила традицій, сила звички. Отже, значимий не тільки закон, а й підґрунтя до цього закону - мораль, яку ми творимо.
Уявіть собі, що Роман Чайка, який сидить поруч, - це Кучма, а Оксана Горелик - його жінка. Тема "Слухай українське!" автоматично відпадає. Є харизматичні суспільства, а є суспільства у громадянському плані недорозвинуто адміністративні, і саме в таких країнах є важливими два критерії: по-перше, якою мовою говорять вищі посадові особи цієї держави, до якої культурно-мистецької традиції вони схиляються. Якщо вони перейдуть на українську, то і вся чиновницька рать починає "танцювати" донизу.
По-друге, нехай провокаційними методами, але слід спробувати надати мові нормального статусу. Це можна робити із низів. Фестиваль "Слухай українське!" - сам по собі добрий, але його треба вихлюпнути в ширше фестивальне русло. Це може викликати насмішку, як і тоді, коли пісні "Абби", пригадую, у Польщі перекладалися польською мовою. Проте це подіяло, коли замість звичного "мани-мани" було чути "пеньонзи-пеньонзи...
Роботи ще доволі, і її варто робити з усіх боків, а законодавча та виконавча влада нічого не зроблять, бо там дуже мало українців".

Маркіян Іващишин
(директор МО "Дзига"):
"Мав сьогодні "розмову" із українською митницею. Запитався, чи є російські виконавці імпортом. Вони довго думали, і в результаті сказали, що то "давальницька сировина". На жаль, на сферу шоу-бізнесу закони економіки не поширюються. Нам треба вимагати, щоб культурно-мистецький продукт теж підпадав під дію цього законодавства. Кожна держава зацікавлена в експорті. Україномовний продукт має в собі експортну привабливість, а тоді виникає і можливість, і бажання продюсерів та шоу-менів продукувати, створювати якісь мистецькі проекти, які можуть бути експортовані за кордон. А це лише те, що несе в собі яскраві українські ознаки. Тобто проблема - в елементарній законодавчій нерегульованості".

Віктор Неборак
(письменник, літературознавець, член Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення):
"Ці розмови на різних регістрах "діялися" ще п'ять років тому. Американський уряд розпочав економічну війну проти піратства. І це добре. Яке українське ми повинні слухати і чому ми, українці, повинні слухати українське? Ми будемо слухати і українське, і російське, і польське, - те, що нам подобається. Але! Ліцензуймо українське! Скільки ж можна займатися верховною самодіяльністю? Я розумію, 10 років свободи, що закінчуються алкогольними диспансерами і т. д. Існують професійні правила гри, а ні - будемо доповнювати собою самодіяльність... Коли ми нарешті будемо виступати у нормальних концертних залах, і на наші концерти будуть продаватися квитки? Це питання не риторичне! Якщо не знайдемо відповіді, будемо поглинуті яким завгодно ринком. А взагалі - чудасія: коли підпільна пісня стає хітом, коли достатньо просто вийти на площу, де молодь співає її напам'ять (так було із піснею "Підпільний Кіндрат" Миколайчука або "Вона" Чубая), минає п'ять років, і жоден пес не гавкне, що це серйозно, бо не заавторизовано. А ми - хохли - безгосподарно ставимося до себе".

Юрій Іздрик
(редактор часопису "Четвер"):
"Не виникло би питання, чи українська, чи україномовна продукція, якби не така жахлива мовна ситуація. Плюс до того є культура громадян. Більшість слухає те, що більшості подобається. На жаль. Ще жахлива криміналізація, повторююся. Підтримую пропозицію Чорновола пожвавити цей процес знизу - давайте введемо обов'язкову державну мову в місцях позбавлення волі. Автоматично дістанемо українську блатну музику. Це буде наша українська субкультура, яка має бути. А поки вони, ці ніші незайняті, туди приходить чужомовний продукт".

Микола Рогуцький
(президент концерну "Артор", підприємець, доброчинець):
"Музика, як і будь-який інтелектуальний продукт, повинна сповідати принципи здорової конкуренції. Якщо українське буде кращим, його не потрібно буде захищати. Немає механізмів дії законів, як порахувати український і не український ефір, якщо, наприклад, кореспондент звертається українською, а гість відповідає російською. То що це є? Невже треба переглядати ефір, підраховувати час? Є ще одна ідея - зробити музичний канал MTV-Україна, такий собі комерційний проект, який би дивилися і слухали".
Василь Куйбіда
(мер міста Львова):
"Не треба купувати своє, бо воно своє. Треба створити економічні важелі, тиск на власного виробника, на покращення якості продукції. У нас не потребує захисту російськомовна продукція - вона заполонила всуціль усе. А ця акція ("Слухай українське!") - це вже крик. І тих, хто продукує цю продукцію, і тих, хто організовує шоу, і тих, хто бажає слухати".

Микола Княжицький
(член Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення):
"Не якісь там юристи писали якісь там закони. Немає конкретного визначення, що таке український продукт. Поки не буде українського телебачення та радіо, не будже української масової культури! Треба захищати авторські свідоцтва на твори і на новини теж... Всього-на-всього змінити одну статтю в Законі... А жодного відповідного подання не було і наразі немає. Не можу не зауважити абсурдність закону, за яким, наприклад, диск Морозова, вироблений у Канаді, не є українським продуктом, а російська пісня, яку тут заспівали, є таким продуктом".

Юрій Зелик
(головний редактор радіо "Львівська хвиля"):
" У мене виникає відчуття, що тут витає ідея галицької автономії. Якісне і кількісне місце Галичини в Україні - чітко визначене - тут нема ілюзій. Натомість ми можемо ініціювати будь-що, але на тому все і закінчиться. Мені сподобалася ідея Іздрика. Можливо, тоді Україна відбудеться".

© Марія ТИТАРЕНКО

: головна : музика : фестиваль : театр : галерея

©