Київська Русь, книга 10 (ХІХ), листопад2007

 

Рубрика – Барабан

 

Юлія ПІДМОГИЛЬНА

Дмитро СТУС

 

Віктор МОРОЗОВ

 

 

...співак, композитор, перекладач. Народився 15 червня 1950 р. Засновник перших українських рок-груп «Quo Vadis» (1971) та «Арніки» (1972), мистецький керівник театру-кабаре «Не журись!» (1988), лауреат 1-ої «Червоної Рути» (1989). На початку 1990-х років започаткував новий музично-акустичний проект «Четвертий кут», а на початку 2000-х – «Батяр-Бенд Галичина». Музична дискографія складається майже з 20 альбомів. Останні роботи – компакт-диски «Треба встати і вийти» (2000), «Тільку ві Львові» (2002) та «Афродизіяки» (2003 – з «Мертвим півнем»). Перші переклади були опубліковані 20 років тому в часописі «Всесвіт». Останнім часом вийшло 15 книжок його перекладів із португальської та англійської мов – «Алхімік», «Вероніка вирішує померти» та «Чорт і панна Прим» Пауло Коельо (Л.: Класика, 2000–2002), «Уявлені спільноти» Бенедикта Андерсона (К.: Критика, 2001), «Наташі: сучасна світова сексторгівля» Віктора Маларека (К.: МБО «Український освітній центр реформ», 2004), «Ракета на чотирьох лапах» Джеремі Стронґа (Л.: Видавництво Старого Лева, 2005), «Чарлі і шоколадна фабрика» і «Матильда» Роальда Дала (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2005–2006), сім книг про Гаррі Поттера Джоан Ролінґ (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2002–2007).

 

 

 

Гаррі Поттер та ідея повної українізації

 

 

Юлія Підмогильна: Цей номер «Київської Русі» присвячений казкам. Але в ньому йдеться більше про дорослі казки на дорослі теми. З Вами ж ми хотіли поговорити про найбільш резонансну казку останніх років, якою є, звичайно ж, «Гаррі Поттер». Як трапилося, що Ви стали перекладати роман Джоан Ролінґ? Хто кого знайшов: книжка – Вас, Ви – книжку чи видавець – Вас?

 

Віктор МОРОЗОВ: Книжка знайшла мене, а потім я видавця. Це сталося років вісім тому. Я тоді був у Канаді, в Торонто. Якраз переклав «Алхіміка» Коельо і думав, чим далі зайнятися. Мені дружина порадила перекласти щось для дітей і підлітків. У той час було дуже мало перекладної літератури українською мовою для підліткового віку. Спочатку вирішили взяти «Хроніки Нарнії» К.С.(Клайва Стейплза) Льюїса. Я почав перекладати, навіть Івану Малковичу запропонував. Але він крутив носом, говорив: «А, вже російською є». Це його не зацікавило. А тут якраз почався всесвітній феномен Гаррі Поттера. Я подумав: «О, цікаво, можна спробувати перекласти Поттера».

 

Ю.П.: Але ж він був перекладений російською...

 

В.М.: Ні, тоді ще не було російського перекладу. Взагалі, в Україні мало знали про цю книгу. І коли я побачив, що за кордоном такий успіх, почав шукати видавців. Але ніхто не зацікавився, бо ніхто не чув: ні в Росії, ні в Україні. Це був десь 1998 чи 1999-й рік (а перша оригінальна книга вийшла тільки в 1997-му). Я цілий рік бився «головою об стінку», доводив, що то має бути щось цікаве, надсилав витинки з газет, говорив, яка то буде популярна книга. У мене тоді була така собі ідея фікс: поки немає російського перекладу, зробити першим український (якраз тоді мав виходити перший фільм). Я думав: вийде фільм, діти почнуть шукати книжку, російською немає, й тому читатимуть українською на Заході й на Сході. І буде повна українізація (така своя казка-фантазія). Але тоді ж я зіштовхнувся з тим фактом, що українець «поки не помацає, доти й не повірить». Я пропонував Дмитерку з «Класики», але він сказав, що видавництво дитячою літературою не займається. Я йому доводив, що то буде класно, що буде величезний успіх. А він «Нє, нє». Пропонував Малковичу, іншим... Але всі так само «нєкали». А потім Малковичу про Поттера почав говорити Сергій Іванюк із «Києво-Могилянської академії». Він перед цим був, здається, в Шотландії і купив книгу англійською мовою. Коли прочитав (тоді якраз уже чотири книги вийшли), дуже захопився й почав переконувати Малковича. А ще він тоді також почав також перекладати Поттера. І це Малковича вже трішки зацікавило й він почав мене видзвонювати. Ми тоді вирішили так: одну книгу перекладаю я, другу – Сергій, третю – я, четверту – Сергій. Але потім щось не склалося й тому все перекладав уже я. Отже, вийшло так, що рік я потратив лише на те, щоб знайти видавця. Коли ж нарешті ми переконали Івана, деякий час у нього ще були внутрішні, моральні сумніви. Адже він правильний християнин, греко-католик, тому чутки, що в книзі магія й чортівня, його лякали. А коли покійний Папа Іван Павло ІІ сказав, що це нормальна казка, Малкович нарешті заспокоївся. Ще рік пішов на то, щоб здобути авторські права. Цим уже займався Малкович. Таким чином, було втрачено два роки. А український Поттер міг дійсно вийти раніше російської версії ще десь перед 2000-м роком. Але оскільки справа затягнулася, ми мусіли наздоганяти. Перший том українською вийшов, коли було вже чотири російською. Проте вже на п’ятому ми нарешті їх випередили і стали лідерами. Й надіємося, що й на останньому, сьомому томі ми переможемо. Бо перед цим росіяни відставали десь на три-чотири місяці. Цього ж разу вийшло так, що коли ми вже перекладали, в серпні раптом дійшла новина, що вони в жовтні роблять презентацію. Малкович, бідака, на собі останнє волосся рвав, у паніці дзвонив мені: «Шо робити? В росіян вже 13 жовтня презентація, уже переклали!» Тому він мене вже ніде не відпускав, і я мусів день і ніч сидіти, поки не добив переклад. Отож, росіяни провели презентацію 13 жовтня, а ми на три тижні раніше. У Києві. Потім зробили невеличке турне Україною: Львів, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса...

 

 

Я не бачу в цій книжці нічого антихристиянського. Всі ми в дитинстві читали книжки про відьом, і завжди знали, де біле, а де чорне, і могли розпізнати, де добро, а де зло (Іван Павло ІІ).

 

 

Мені здається, що переклад шостої книги – один із найкращих у серії… Ми не намагалися спеціально бути першими в світі, але найважливіше, що видавши цю книгу на два місяці раніше за росіян, ми перетягнемо на український бік тисячі читачів, які читали «Гаррі Поттера» російською. Таким чином «Гаррі Поттера» можна сміливо вважати великим українізатором. Не секрет, що багато дітей в Україні саме завдяки «Гаррі Поттеру» прилучаються до україномовного читання (Іван МАЛКОВИЧ, із інтерв’ю»).

 

 

Дмитро СТУС: Не збиткувалися з Малковича, особливо цього разу: «Ну ти ж не поспішав перші томи видавати, то дай мені десь півроку на останній том...»

 

В.М.: Та ні, (сміється) шкода було. Він і так, коли почув про росіян, то ходив синьо-зелений... То я його пошкодував. Уже потім колись йому згадаю.

 

Д.С.: А що з «Хроніками Нарнії»? Пам’ятаю, що перша книга вийшла...

 

В.М.: З «Хроніками Нарнії» взагалі цікава історія. Тоді Малкович крутив носом, а потім почався Поттер, і ми всі забули про «Хроніки...». І згадали, коли виявилося, що одне львівське видавництво видало кілька книжок. Вони тоді навіть зі мною контактували, бо хотіли, щоб я продовжував працювати над перекладом (довідалися в якомусь інтерв’ю, що я перекладав). Правда потім з’ясувалося, що в них якісь проблеми з авторськими правами. Тому Малкович вирішив видавати «Хроніки…» (особливо, коли довідалися, що мав виходити фільм). Малкович вів переговори, все йшло успішно, але невдовзі прийшла відповідь, що власники прав чомусь обрали інше видавництво – «Проспект» із Дніпропетровська.

 

Ю.П.: Виходить, що Ви кілька років жили Гаррі Поттером: спочатку шукали видавців, потім перекладали... Чи вплинула книга на Вас, Вашу родину, Ваш ритм життя?

 

В.М.: Звичайно. Особливо останні книжки, бо вони дуже товсті – 600–800 сторінок. Цього разу в мене пішло 40 днів на переклад. Перед тим так само – десь півтора місяці. То дуже впливає, бо коли день і ніч сидиш за перекладом, зрозуміло, що не звертаєш уваги на родину. Особливо було важко зараз, бо в нас двоє малих дітей. Але то така справа. Маєш перемагати.

 

Ю.П.: А наскільки малі? Читають «Гаррі Поттера»?

 

В.М.: Ще ні, бо мають тільки два рочки. Хіба що обкладинку розглядають.

 

 

Гаррі Поттер – загальні відомості

Ім’я: Гаррі Джеймс Поттер (середнє ім’я отримав на честь батька, Джеймса Поттера).

Дата народження: 31 липня 1980 р.

Батьки: Джеймс Поттер і Лілі Еванс Поттер.

Дружина: Джіневра(Джіні) Поттер (народженна Візлі).

Діти: сини – Джеймс і Албус Северус, донька – Лілі.

Тілобудова: невисокий і худий.

Особливі прикмети: шрам у вигляді блискавки на лобі.

Незвичайні можливості: чарівник, володіє парселмовою (мовою змій).

Освіта: навчаеться в Гоґвортсі (1991–1996).

Гуртожиток: Ґрифіндор.

Улюблений предмет: захист від темних мистецтв.

Спортивні досягнення: ловець (1991–1996) і капітан (1996)Ґрифіндорської команди з квідичу.

Чарівна паличка: гостролист і перо фенікса, 11 дюймів.

Мітла: Німбус–2000 (1991–1993), Вогнеблискавка (1993–...).

Найкращі друзі: Рон Візлі, Герміона Ґрейнджер, Сіріус Блек.

(http://uk.wikipedia.org)

 

 

Ю.П.: Гаррі Поттер викликав бум – так звану «гарріпоттероманію». Як Ви гадаєте, кому більше потрібні такі книжки – дітям чи дорослим? Зрозуміло, що «Гаррі Поттер» – це підліткова література. А як щодо інших вікових категорій?

 

В.М.: Фактично, ця книжка, орієнтована на підлітків. Перші книжки могли читати навіть діти шести-восьми років. А далі романи стають більш похмурими, тяжкими, дорослими. Піднімаються дорослі серйозні теми, філософські питання: смерть, вірність, чесність, любов... Але все ж, ця книжка розрахована на підлітків, хоч і багато дорослих залюбки її читають, причому, навіть інтелектуали. Пам’ятаю, ще ні українського, ні російського перекладу не було, як у Львові до мене підбігала поетеса Маріанна Кіяновська, яка пише інтелектуальну поезію, і з таким захопленням розповідала: «“Гаррі Поттер”… Я за ніч прочитала...» Так що трапляється, що часом такі книги захоплюють не тільки дітей. Хоча багато інших дорослих ставляться скептично. Але все ж «Гаррі Поттер» безперечно має величезний успіх, який прийшов, до речі, абсолютно несподівано для самої авторки і її видавців. Бо коли вона написала першу книжку, то, як і я, довго й нудно шукала видавців. І ніхто не виявляв інтересу. Коли ж нарешті видавництво «Блумсбері» в Англії погодилося видати першу книгу, тираж був досить таки мізерний – український – пару тисяч. Потім Джоан Ролінґ написала другу книжку. Перша потрошку продавалася, але видавець постійно рекомендував Джоан: «Шукай собі постійну роботу, бо з дитячими книжками ти ніколи в житті не виживеш». Так що бум «поттерроманії» став несподіваним для всіх. Але треба визнати, що Джоан Ролінґ – майстер белетристики, вміє так зав’язати сюжет, щоб він постійно тримав у напрузі читача, особливо підліткового віку. Але все ж її майстерність не є абсолютною несподіванкою, бо англійська проза має величезну літературну школу. Та ж фентезі – твори Льюїса Керрола, Толкієна – істотно вплинула на формування літератури. А коли є традиція, є від чого відштовхуватися.

 

 

Д.С.: Ви сказали, що успіх був несподіваний для самої авторки. Але ж про «Гаррі Поттера» говорять власне не як по літературу, а як про проект, складовою якого є реклама, медійні продукти...

 

В.М.: Так і є. Але це сталося вже після того, як книжка завоювала популярність сама по собі – десь після другої книжки.

 

Д.С.: А звідки почався бум популярності? З Британії чи з інших країн?

 

В.М.: Почалася з Британії. Там книга була видана мізерним, як для них, накладом. Хоча дитячі книжки, як з’ясувалося, там мають досить маленький наклад – десь п’ять тисяч. Так, як у нас видають україномовну літературу. А справжня розкрутка і популярність почалася, коли американські видавництва викупили права на розповсюдження книги в Північній Америці. Тоді Джоан Ролінґ отримала такий гонорар (як пізніше вона розповідала в якомусь інтерв’ю), що мало не впала. І з того часу вже американці почали робити проект – в їхньому стилі – реклама, ляльки, фільми... А потому закрутилася машина, яку зараз, як бачите, важко зупинити. Та все ж, перша зацікавленість почалася не через рекламу – книжка захоплювала, й тому діти почали її читати. Важливий також ще один момент, що відрізняє цю книгу від інших типових проектів – різних серіалів, фільмів... Коли виходить якийсь блокбастер і має гучну популярність, терміново пишуть його продовження – другу серію, третю... І так доки не спаде інтерес. Тому кожна серія, звичайно, чим далі, тим гірша. З «Гаррі Поттером» по-іншому. Джоан Ролінґ їхала поїздом із Манчестера до Лондона, дивилася у вікно і їй раптом уявився весь сюжет, усі сім книжок. Тому вона писала не так, що «хай буде перша книжка, а потім буде видно». Вона писала книгу, яка складається з семи частин. У Джоан Ролінґ відразу був продуманий сюжет, а потім кілька років вона то все виписувала. Але від початку до кінця у неї була ідея однієї великої книги. Саме тому романи продовжували тримати всіх у напрузі й читачі чекали, чим усе закінчиться, які будуть остаточні відповіді на всі запитання. І часом виходило, що в деякі фрази, мовлені в перших книгах, у сьомій авторка вкладала зовсім інший зміст. Тому саме продуманістю сюжету ця книга й відрізняється від інших комерційних проектів.

 

Ю.П.: Давайте поговоримо про фільм і про книгу. «Гаррі Поттер та Орден Фенікса» – п’ятий фільм поттеріани – уперше йшов у кінотеатрах українською мовою. Чи були Ви причетні до його перекладу? Можливо, перекладачі фільму контактували з Вами? Як відомо, видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» володіє правами на переклад книг про Поттера українською мовою. Це право поширюється на фільми?

 

В.М.: Я до цього фільму не мав жодного відношення. Хоча зараз багато займаюся дублюванням, редагую фільми… Переклад цього «Гаррі Поттера» зробив Олекса Негребецький, який редагував принаймні останні три книжки про Поттера. Так що він був у контексті. Бо я, власне, переживав за переклад. Цей фільм я ще не встиг подивитися, оскільки не мав часу, а Малкович дивився – казав, що дещо йому не сподобалося. Наприклад, погано підібрані голоси дітей для озвучення, деякі місця інакше перекладені... Але, принаймні, Олекса знав, про що йдеться, «Гаррі Поттер» не був йому чужий. Тому Малковичу фільм більш-менш сподобався.

 

Ю.П.: Маю до Вас ще одне запитання про казки для дорослих. Ви також перекладали Коельо. Як Ви контактуєте з цими текстами? Звичайно, це інший переклад, оскільки це вже не казки для дітей. Але мені здається, що загалом ці тексти в чомусь схожі. Прочитавши кілька книг Коельо, я побачила в них казковість…

 

В.М.: Так, казки для дітей і романи Коельо досить близькі за загальним колоритом, настроєм. Коельо пише досить простою, дитинячою, в позитивному значенні цього слова, мовою (хоча дехто саме за це його й критикує). І тому коли я вперше зіштовхнувся з його «Алхіміком» (одна знайома мені давно радила почитати), з цікавістю перечитав.

 

Ю.П.: Це була перша книга Коельо?

 

В.М.: Перша, яку я переклав (відомо, що це його не перша, але найвідоміша книга). Спочатку я почав перекладати сам для себе, не знаючи, хто видасть. Книга перекладалася легко і приємно. Власне, в ній є якась «маленькопринцевість» – вона подібна до твору Сент-Екзюпері. І це спостерігається не тільки в «Алхіміку», а й в інших творах Коельо (не у всіх). Знаєте, в є мене своя методика перекладання. Винток – «Алхімік», якого я прочитав, а потім почав перекладати. А так, щоб самого себе зацікавити, я наперед ніколи не читаю книжки. Хіба що беру перші дві сторінки, пробую перекласти – ніби відчуваю, чи текст мене втягує, чи дозволяє мені ввійти і чи мені він подобається. Якщо на інтуїтивному рівні відчую, що так, що текст іде плавно і легко, перекладаю далі. Якщо ж ні, то відмовляюся від книжки. Але наперед не читаю – щоб мені не було нудно. За гороскопом я Близнюк, тому дуже швидко знуджуюсь. І якщо наперед знатиму, що буде далі, шукатиму собі інше заняття. Коли ж є інтрига, працюється швидше.

 

 

Ю.П.: Скільки книг Коельо Ви вже переклали?

 

В.М.: Я переклав і видав у львівській «Класиці» три книжки: «Алхімік», «Вероніка вирішує померти» і «Чорт і панна Прим». А потім права на видання його книг українською мовою перекупила «Софія». Це видавництво мало зі мною переговори, зокрема, щодо перевидання «Алхіміка». І мало переговори з видавництвом «Класика», бо їм частково належали права на переклад. Певно, вони там щось не узгодили, бо потім я бачив, що «Софія» видала „Алхіміка” Коельо в перекладі з російської. Мабуть, дуже поспішали. Але тепер вони вже своїх перекладачів використовують. І хоча в моєму перекладі вийшло лише три книжки, думаю, так навіть добре, адже, як і в випадку з «Гаррі Поттером», коли я починав перекладати «Алхіміка», в Україні про Коельо ніхто не знав. Я тоді всіх розпитував: Малковича, Андруховича, Рябчука… Ніхто не знав. Коли ж «Алхімік» вийшов, його так само ніхто не купував. Як українською, так і російською (бо російський переклад уже був). А вже потім почалася розкрутка, популярність, він приїхав в Україну... І тоді всі почали говорити, що Морозов собі вибирає то, що комерційне, що він усе наперед продумав. Але ж тепер, коли Коельо популярний, я його книг не перекладаю. Так що без претензій.

 

 

Д.С.: Кого Ви тепер хочете перекладати? Щоб ми знали, хто ж стане комерційним.

 

В.М.: Е-е-е (сміється), не скажу. Взагалі, це діло важко вгадати. От «Гаррі Поттер» – це абсолютно унікальне явище, як «Бітлз» – єдині й неповторні.

 

Ю.П.: Якби Ви знали наперед, що буде такий ажіотаж, однак би почали перекладати «Гаррі Поттера»?

 

В.М.: З «Гаррі Поттером» у мене була інша ідея – ідея українізувати Схід України. І певною мірою вона втілилася. Бо коли п’ята-шоста книга (сподіваюся, так буде і з сьомою) вийшла раніше за російську, набагато більше людей купили нашого «Гаррі Поттера».

 

Ю.П.: Відсоток тих, що читають українською, більший. Оглянувши форуми, я в цьому переконалася. Навіть російськомовні часто говорять: «Українською краще. Ми читаємо українською». А коли ж український переклад з’являється раніше…

 

 

В.М.: Так, таких випадків багато. Малковичу часто приходять листи, в яких російськомовні читачі повідомляють, що вони в захваті, що читають тільки українською. Але зрозуміло, що все вийшло не в тій мірі, як я мріяв. Повної українізації не відбулося.

 

 

Якою мовою Ви читали «Гаррі Поттера»?

тільки українською – 38,33%;

російсn