www.makler.com.ua

ЦІКАВА РОЗМОВА

– Пане Вікторе, що Ви відчували,

щойно закінчивши переклад

останньої книги про Гаррі Поттера?

– По-перше, я дуже радий, що все

вдалося зробити вчасно, тобто пер-

шими видати переклад цієї остан-

ньої частини пригод про Гаррі

Поттера. Щоправда, зі зрозумілих

причин конкурентного характеру,

головне для нас було випередити

росіян. Однак, як виявилося, ми

взагалі першими у світі випусти-

ли у світ переклад останньої час

тини пригод про Гаррі Поттера.

Це підтвердив мені британський

журналіст, який пише статтю про

книжку Джоан Ролінґ. Він сказав,

що першим вийшов український

переклад, другими були турки, а

третіми – росіяни. Це, звісно, дуже

приємно.

– А де, в якому місті й місці, Ви

перекладали?

– Перекладав я в одному місці – в

київській квартирі, яку ми з дружи-

ною та дітьми винаймаємо. Це помеш-

кання міститься на тринадцятому

поверсі висотного будинку. У ньому

я мав свій столик і комп’ютер – і там

працював над перекладом. У той час

навіть жартував, що видавець Іван

Малкович не дозволяє мені покидати

це місце, поки не закінчу перекладу.

– Пане Вікторе, у Києві винаймаєте

квартиру, а де живете постійно?

– У Львові. Тут я придбав квартиру

на вулиці Руській, навпроти Успенської

церкви. Щоправда, рідко буваємо там,

бо дружина працює в Києві, тепер ми

частіше живемо саме в столиці.

– Як виглядає львівське

помешкання, в якому стилі

оформлено його інтер’єр?

– Чесно кажучи, коли я купив цю

квартиру, то там уже все було зроблено.

Вона була в чудовому стані, інтер’єр

дуже гарний, усе якісно й практично

облаштовано. Фактично ми нічого

й не змінювали. Щодо стилю, то це,

швидше за все, модерн. Усе зроблено зі

смаком і водночас практично, проду-

мано до деталей. Отож жити там дуже

Ім’я співака й композитора Віктора

Морозова добре відоме ще з

кінця 1980-х – початку 1990-х

років. Тоді його пісні були не менш

популярними, ніж творчість Василя

Жданкіна, “Братів Гадюкіних”,

сестрички Віки, а театр-кабаре “Не

журись”, натхненником і учасником

якого був Віктор, незмінно

збирав аншлаги в залах Львова й

України. Нині ж Віктор Морозов

найкраще знаний як перекладач,

зокрема книжок-бестселерів про

пригоди Гаррі Поттера, остання

з яких вийшла у світ восени. Тож

наша розмова не могла початися

інакше, ніж із запитання про цього

літературного героя, улюбленця

дітей усього світу.

Віктор МОРОЗОВ:

Львів мені найближчий

Віктор Морозов народився 15 червня

1950 р. в м. Кременці на Тернопільщині.

Музичну кар’єру розпочав на початку

1970-х рр. у Львові, створивши одні з

перших українських рок-груп – “Quo

Vadis” (1971 р.) й “Арніку” (1972 р.). Від

1976 р. працював солістом ансамблю

“Ватра”, а 1979-го – популярної “Смеріч-

ки”. 1988 р. Віктор став одним із заснов-

ників і мистецьким керівником театру-

кабаре “Не журись!”, у якому авторські

пісні поєднували з гострою політичною

сатирою. На початку 1990-х рр. разом із

гітаристом-віртуозом і композитором

Олегом Яремою започаткував новий

музично-акустичний проект під назвою

“Четвертий кут”.

Продовжує виступати сольно, а також із

“Четвертим кутом”, театром “Не журись!”,

“Мертвим півнем” і “Батяр-Бендом

Галичина”. В листопаді 2002 р. вийшов

компакт-диск В. Морозова і “Батяр-Бен-

ду Галичина” “Тільку ві Львові” (львівські

батярські пісні), а в березні 2003-го –

компакт-диск В. Морозова і “Мертвого

півня” “Афродизіяки”. Нерідко бере

участь у складі журі різних українських

музичних фестивалів (“Надія”, “Мелодія”

та інші).

Окрім музичної діяльності, Віктор

Морозов відомий і як перекладач. За

переклад українською книг про Гаррі

Поттера став переможцем конкурсу

“Галицький лицар-2003” в номінації

“Літератор/письменник року”.

Біографія

Джерело: www.mo-productions.com

www.makler.com.ua

ЦІКАВА РОЗМОВА

зручно й приємно. Немає нічого зай-

вого, що могло б заважати. Сучасний

дизайн квартири доповнюють старі

печі, які збереглися в помешканні.

– Ви деякий час жили в Канаді. Як

там вирішували квартирне питання?

– Так. У Канаді живуть батьки

моєї дружини. Раніше бувало, що

ми жили там і по півроку. Тепер їз-

димо до Канади лише час від часу,

щоб провідати батьків дружини.

Коли мешкали в Канаді, у місті

Торонто, то не купували помеш-

кання, а винаймали, бо розуміли,

що тимчасово там. Коли приїж-

джаємо в гості, то зупиняємося в

будинку батьків дружини.

– Винаймаєте квартиру в Києві, а

колись орендували в Торонто. Що

можете сказати про ціни тут і там?

– Можу сказати, що ціни в Києві

шалено зросли. Тепер навіть на око-

лицях столиці важко взяти квартиру

в оренду за 300-400 дол. США на мі-

сяць, не кажучи вже про центр.

Ми, наприклад, раніше, 2001 року,

орендували помешкання площею

приблизно 75 кв. м у самому центрі

Києва, біля Бессарабського ринку,

за 700 дол. на місяць. Потім нам по-

ступово підвищували ціну, і, врешті,

вона сягнула 1000 дол. на місяць. При

цьому ми вважали, що це дуже вигід-

ні умови. Потім довелося звільнити

цю квартиру, бо на півроку поїхали

у Вашингтон, де, до речі, народилися

наші діти – доньки Квітослава й Зо-

ряна. Коли ж повернулися до Києва,

то розраховували приблизно за таку

саму ціну, як колись, або трохи вищу

(1200-1500 дол.) знову винайняти по-

мешкання. Однак за той час ціни на-

стільки підскочили, що ми були вра-

жені. Тепер платимо за ту квартиру,

де я перекладав останню книжку про

Гаррі Поттера, в чотири рази більшу

суму, ніж за колишнє помешкання

біля Бессарабки. Щоправда, платимо

не з власної кишені, оренду оплачує

міжнародна фінансова корпорація, в

якій працює дружина.

– Що можете сказати про

оформлення інтер’єру київського

помешкання?

– Воно теж оформлене в модерно-

му стилі, навіть із певними вкраплен-

нями стилю техно чи хай-теку. Квар-

тира велика й простора, у ній немає

нічого зайвого. Я не люблю нагрома-

дження предметів, якихось деталей.

Натомість хочу, щоб усе було зробле-

но просто й зі смаком.

– Що передусім потрібно для

того, щоби Ви почувалися у своїй

квартирі затишно, комфортно?

– Найважливіше, щоб усе було

продумано, все було на своєму міс-

ці, тобто щоби в цьому помешканні

було зручно. Люблю також м’які ко-

льори, які налаштовують на відпо-

чинковий лад, створюють затишок.

Важливим для мене є також гарний

краєвид за вікном, наприклад, щоби

було видно захід сонця.

– Пане Вікторе, що Ви вкладаєте в

поняття “дім”?

– Беручи до уваги те, що і моє жит-

тя, і життя дружини складається з по-

стійних переїздів, то дім – це те місце,

куди хотілося б повертатися після

кожної подорожі й де можна відпо-

чити душею, відчуваючи затишок.

Дім має бути власний, один, поверта-

ючись куди, ти знаєш, що приходиш

додому. А в нашої родини, яка веде

ось таке циганське життя, виходить, є

декілька домів. Поки що ми навіть не

знаємо, де наш справжній дім.

– А як щодо Львова, може, його

можна назвати тим домом, який

найближчий Вашому серцю?

– Львів, безумовно, мені найближ-

чий. Особливо відчуваю це, коли див-

люся на наше місто з балкону своєї

квартири на вулиці Руській. Перед то-

бою відкривається неймовірно гарна

панорама: Успенська церква, ратуша,

інші старовинні будівлі. Власне, коли

дивлюся на все це, то по-справжньо-

му почуваю себе вдома. Саме тут я

можу й відпочити, і заспокоїтися.

– Що Ви думаєте про збереження

архітектурних пам’яток Львова?

– На жаль, нинішню ситуацію

оцінюю негативно. Мені здається,

що в центрі зводять надто багато

сучасних споруд, які не пасують до

старого міста й псують його непо-

вторний вигляд і колорит. Думаю,

що треба робити так, аби новобудо-

ви вписувалися в стару архітектуру,

щоб Львів не втрачав свого характе-

ру, духу, яким він завжди славився

і який постійно приваблював сюди

гостей із різних куточків світу.

– А де б Ви купили нерухомість у

світі й в Україні, якби мали на це

кошти?

– У світі, мабуть, на березі океану,

де був би простір, спокій, тиша й було

чути лише шум хвиль. А в Україні, крім

Львова, де вже маю квартиру, напевно,

в місті, де я народився – у Кременці.

Розмовляв Тарас РІЗУН

2000 р. - “Алхімік”, Пауло Коельо.

2001 р. - “Уявлені спільноти”, Бенедикт Андерсон.

2001 р. - “Вероніка вирішує померти”, Пауло Коельо.

2002 р. - “Гаррі Поттер і філософський камінь”, Дж. К. Ролінґ.

2002 р. - “Чорт і панна Прим”, Пауло Коельо.

2002 р. - “Гаррі Поттер і таємна кімната”, Дж. К. Ролінґ.

2002 р. - “Гаррі Поттер і в’язень Азкабану”, Дж. К. Ролінґ.

2003 р. - “Гаррі Поттер і келих вогню”, Дж. К. Ролінґ.

2003 р. - “Гаррі Поттер і орден Фенікса”, Дж. К. Ролінґ.

2004 р. - “Наташі: сучасна світова секс-торгівля”,

Віктор Маларек.

2005 р. - “Чарлі і шоколадна фабрика”, Роальд Дал.

2005 р. - “Ракета на чотирьох лапах”, Джеремі Стронґ.

2005 р. - “Гаррі Поттер і Напівкровний Принц”, Дж. К. Ролінґ.

2006 р. - “Матильда”, Роальд Дал.

2007 р. - “Гаррі Поттер і смертельні реліквії”, Дж. К. Ролінґ.

Пауло Коельо та Віктор Морозов під час зустрічі у Львові.

Переклади Віктора Морозова

www.makler.com.ua

ЖИТЛО ВІДОМИХ ЛЬВІВ’ЯН

Мандри Галичиною

Життя і творчість О. Кульчицької

пов’язані з багатьма містами та міс-

течками Східної Галичини, адже її

родина часто змінювала місце про-

живання: їхала туди, де батько-адво-

кат отримував роботу. Народилася

вона 1877 р. в м. Бережанах на Терно-

пільщині, а згодом жила в Кам’янці

Струмиловій (тепер – Кам’янка Бусь-

ка), Лопатині, Городку, Косові. Однак

головними в її житті стали, безпере-

чно, міста Перемишль і Львів.

Як пише О. Кульчицька у спога-

дах, 1900 р. її родина переїхала до

Львова, де батько отримав посаду

радника суду. Жили Кульчицькі тоді

на вул. Зиблікевича (тепер – І. Фран-

ка), 15. Те помешкання, як згадує О.

Кульчицька, було “гарне, вигідне,

шастикімнатне з балконом, у новій

частині кам’яниці”. Облаштовувала

житло сестра Олени – Ольга. Зроби-

ла це зі смаком, справді по-мистець-

ки. Відтак воно стало “надзвичайно

практичним і гарним”. Наприклад,

над кімнатою сестер, яка служила

спальнею, потрудилася таким чи-

ном, що в ній можна було “і працю-

вати, і гостей приймати”. Водночас,

як згадує О. Кульчицька, вона була

настільки затишна й “тепла”, “що хо-

тілося в ній бути”.

У Відні та Косові

1903 року О. Кульчицька їде до Відня

й успішно складає іспити на загальний

факультет Віденської художньо-про-

мислової школи. Літні канікули 1904 р.

минули в Косові, де батько Олени, Лев

Кульчицький, вийшовши на пенсію,

придбав будинок. У Косові О. Куль-

чицька відкрила для себе гуцульське

народне мистецтво. І, можливо, саме

тоді виник задум створити меблі для

міського помешкання в народному

стилі. Це мав бути комплект меблів,

виготовлений із використанням гу-

цульських конструкцій та елементів

народного мистецтва.

1908 року, успішно склавши іс-

пити, О. Кульчицька закінчила на-

вчання у Відні.

Початок

учительської праці

Невдовзі після цього О. Кульчицька

отримала посаду вчительки рисунків

у приватному ліцеї королеви Ядвіги у

Львові. У місті Лева вона жила разом зі

сестрою Ольгою в гарному помешкан-

ні у знайомих. Батьки передали їм ме-

блі, виготовлені за проектами сестер у

гуцульському стилі. Велику їх частину

зберегли до нашого часу й експонують

у музеї Олени Кульчицької у Львові.

Переїзд до Перемишля

1909 року художниця переїхала до

Перемишля, де отримала працю в II

Державному вчительському семіна-

рі. Спочатку Олена й Ольга жили тут

у невеликому помешканні, а згодом,

після смерті батька, до них переїхала

й мати. Тоді, як згадує О. Кульчицька,

Неподалік від церкви

св. Юра у Львові в кам’яниці,

збудованій за проектом

архітектора Бауера 1895 р.,

майже 30 літ прожила видатна

українська художниця Олена

Кульчицька. Свого часу ця

оселя на вул. Листопадового

Чину, 7 була не тільки її творчою

лабораторією, а й осередком

львівського культурного життя.

На щастя, не втратила вона

своєї мистецької атмосфери й

сьогодні, адже тепер тут музей

художниці, в якому можна

побачити її твори й відчути

світлу радість, яка, мабуть,

панувала в цьому помешканні

частіше, ніж смуток.

Служителька краси

www.makler.com.ua

ЖИТЛО ВІДОМИХ ЛЬВІВ’ЯН

“мешкання поширили ми до двох кім-

нат, і хоча й було в старій кам’яниці,

все ж було сонячне”. Його вікна ви-

ходили на центральну площу міста

(пл. Ринок, 28). У першій кімнаті була

спальня, в якій стояв великий гуцуль-

ський ткацький верстат, на якому пра-

цювала Ольга.

Друга кімната перемишльського

помешкання була дуже великою. В

ній приймали гостей, там “концен-

трувалося… господарство, мистець-

ке і суспільне життя”.

Перемишльське помешкання дуже

подобалося тим, хто бував у ньому.

Його інтер’єр облаштували з вико-

ристанням численних виробів укра-

їнського народного мистецтва.

Власна оселя у Львові

Вийшовши 1938 року на пенсію,

О. Кульчицька переселилася до Льво-

ва. Тут купила квартиру на третьому

поверсі кам’яниці на вул. Міцкевича

(тепер – Листопадового Чину), 7. Ви-

бір місця не випадковий. О. Кульчиць-

ка хотіла, щоб її помешкання було

поблизу собору св. Юра – осередку

українства, символу національного й

духовного відродження народу.

Квартира площею 92 м

складала-

ся з чотирьох кімнат (передпокій, ві-

тальня, майстерня, особиста кімната)

та кухні. Остаточно Олена, Ольга та

їхня мати переїхали в нове помеш-

кання влітку 1939 р. Щоправда, того

ж року мати померла, а наступного

не стало й Ольги. О. Кульчицька за-

лишилася в оселі сама. Тут вона про-

жила аж до смерті. Нині в цьому по-

мешканні – Художньо-меморіальний

музей Олени Кульчицької.

Оскільки збереглося доволі багато

меморіальних речей, вдалося з вели-

кою імовірністю відтворити інтер’єр

цієї львівської оселі мисткині. Зокре-

ма, тут багато дерев’яних меблів, які

гуцульські майстри виготовили за її

проектами в 1903-1907 роках і котрі

перевезли до Львова з перемишль-

ської квартири О. Кульчицької. Це

і ліжко, і крісла, і шафи, і мисник із

шафками, і дзеркало, і багато ще чого.

Вони і гарні, і водночас функціональ-

ні. Характерна риса цих виробів – їх

модерна форма, поєднана з елемента-

ми народного, зокрема гуцульського,

декору, що було притаманним для

тогочасного напрямку в мистецтві

– українського модерну.

Захоплення всім народним стало

основою творчості художниці в га-

лузі ужиткового мистецтва, зокре-

ма, в проектах одягу, жіночих при-

крас та аксесуарів, меблів, шпалер,

килимів. Цікавим у цьому контек-

сті є збережений досі орнаменталь-

ний декор над вікном М. Скорика

в м. Самборі, який спроектувала

художниця, та й, зрештою, інтер’єр

львівської оселі художниці. Фак-

тично О. Кульчицька була першо-

прохідцем у сфері українського

дизайну. Після неї справу підхопи-

ли та продовжили Павло Ковжун,

Святослав Гординський, Микола

Бутович та ін.

Одна з кімнат помешкання Оле-

ни Кульчицької служила їй май-

стернею. І нині тут є її мольберт, на

якому – портрет художниці, що не-

мовби й не покидала своєї домівки.

Унікальними прикрасами є кили-

ми, які за її проектами виткала се-

стра Ольга на ткацькому верстаті, що

його, до речі, досі можна побачити в

експозиції музею. Це, зокрема, кили-

ми “Богородиця з ангелами”, “Олені”

(на стінах) і “Сірий” (на підлозі). Не

менш майстерними є й такі елементи

інтер’єру, як покривало на ліжко, на-

стільник і віконні завіси, нові різьблені

карнизи, які, за ескізами художниці,

виконав старший викладач Львівської

академії мистецтв В. Іванишин.

Ті, хто були поруч

У Львові Олена Кульчицька ве-

лику моральну підтримку одержу-

вала від відомого графіка Василя

Касіяна, який дуже високо ціну-

вав її творчість. За його сприяння,

вона 1945 року отримала звання

заслуженого художника УРСР

і посаду професора на кафедрі

оформлення книги поліграфічно-

го інституту.

У домівці Олени Кульчицької у

Львові також бували: І. Свєнціць-

кий та його доньки Віра й Марія,

О. Дучимінська, Н. Семанюк, І.

Гургула, С. Таранушенко, М. Ба-

тіг, М. Моздир, З. Кецало та інші.

Домашньою господаркою в 1950-

1960-х роках художниці допома-

гали займатися сестра-василіянка

Кипріяна та пані Рузя.

Дім, де живе краса

Іще за життя Олена Кульчицька

дуже хотіла, щоби згодом у цьому

помешканні зробили музей. Про

це вона писала в спогадах. Відтак

усю спадщину заповіла україн-

ському народові в особі Львівсько-

го державного музею українського

мистецтва (колись і тепер – Націо-

нальний музей у Львові).

Після смерті художниці, 1967

року, постановою Львівської місь-

кої ради було вирішено зробити в

помешканні О. Кульчицької музей.

21 квітня 1971 року він відчинив

свої двері для відвідувачів. Відчи-

ніть їх – і Вам відкриється світлий

і прекрасний світ Олени Кульчиць-

кої, людини, яка все своє життя

служила красі.

Любов КОСТЬ, Тарас РІЗУН

Світлини Олька СМАЧНОГО

www.makler.com.ua

Там, де живуть

книжки

Знайти в помешканні місце для бібліотеки – справді проблема.

Надто якщо йдеться про малогабаритні квартири. Інше

питання – як оформити кімнату чи куток, де зберігають книжки?

У пошуках

спокою

Ритм життя настільки шалений,

що просто поглинає нас, перетво

рює на роботів. Однак людина – не

автомат, їй потрібен вільний час,

відпочинок, можливість розслаби-

тися. Більшість із нас шукає спокою

вдома. Одні – на канапі перед теле

візором. Для цього в помешканні

обладнують спеціальні кутки, голов-

ну роль у яких відіграють великі

сучасні телевізори й не менші, м’які

та зручні канапи й фотелі. Інші по-

любляють поговорити з рідними чи

друзями за великим столом, який

ставлять у спеціально відведеній

для цього кімнаті. Та є серед нас і ті,

хто просто не уявляє дозвілля без

доброї книжки та музики. Власне,

остання категорія людей відводить

удома одну з кімнат (якщо це дозво-

ляють розміри квартири) чи якийсь

її куток під бібліотеку.

Книжки

і музика

У такому приміщенні домінують

книжки, для яких, якщо приміщен

ня просторе, можна замовити спе-

ціальні шафи чи стелажі. Крім того,

тут обов’язково розміщують неве-

ликі полички (можуть бути висувні)

для компакт-дисків, адже збірка му-

зичних записів нерідко може бути не

меншою, ніж бібліотека.

Інших меблів у таких кімнатах пе-

реважно небагато. І якщо це велике

приміщення, тут залишається чима

ло вільного місця, а отже, можна по

ставити бюрко (час від часу кімнату

можна використовувати як робочий

кабінет), кілька фотелів, невеличкі

столики та лампи. Добре, коли до-

даткові меблі виготовлено з легких

матеріалів, наприклад, металевих

трубок, тоді за потреби ці предмети

легко переставляти.

Коли не

вистачає місця

Безперечно, коли йдеться про

обладнання в помешканні бібліо-

теки, основною є проблема місця.

У великій оселі для книжок, зрозу-

міло, можна виділити цілу кімнату,

яка стане повноцінною бібліоте-

кою. А от у маленьких квартирах,

як завжди, треба “викручуватися”.

Допомогти в цьому можуть ди-

зайнери. Здебільшого кожен із них

має безліч ідей щодо розміщення

бібліотек, і залежать ці варіанти

Багато вільного простору, добра

акустика, велика бібліотека, чимало

місця для додаткових меблів – усе в

цій кімнаті допомагає розслабитися та

насолоджуватися читанням або музикою.

ІНТЕР’ЄР