Хоч почалося все з літератури дорослої. Коли 1999 року я переклав "Алхіміка" Пауло Коельо (книжку опублікувало наступного, 2000 року, львівське видавництво "Класика"), а це був мій перший переклад, виданий окремою книжкою, мені закортіло перекласти ще якийсь твір. Дружина мені порадила підшукати для цього щось цікавенького для дітей підліткового віку, адже в ті роки в Україні відчувався серйозний дефіцит літератури для підлітків, як оригінальної, так і перекладної. Я навіть почав було перекладати "Небожа чаклуна" з серії "Хроніки Нарнії" К.С.Льюїса, аж тут знову ж таки моя дружина Мотря порадила мені звернути увагу на перші книжки з серії про Гаррі Поттера, які вже стали популярними серед дітей на Заході, але про які ще практично нічого не було відомо в Україні, адже тоді ще не існувало жодних Фейсбуків, Інстаграмів, Твіттерів, та й узагалі мало хто ще користувався Інтернетом, тому новини доповзали до України поволеньки, наче вози з чумаками, що їздили в Крим по сіль, а не так, як зараз – миттєво і блискавично.

З'ясувалося, що перша книжка з майбутньої серії під назвою "Гаррі Поттер і філософський камінь" не була ще опублікована ні в українському, ні в російському перекладі, а коли я довідався, що невдовзі вже мала вийти екранізація цієї книжки, в мене виникла малореальна, але вельми захоплююча ідея-фікс. Я подумав, що коли фільм вийде на екрани, після його перегляду діти захочуть прочитати книжку, і якщо в книгарнях з'явиться український переклад, а російського ще не буде, навіть російськомовні діти зі Сходу й Півдня України почнуть читати україномовну версію. Сюжет книжки захоплюючий, а якщо ще зробити якісний і читабельний український переклад, діти читатимуть українською спочатку книжки про Гаррі Поттера, тоді й інші українські книжки, полюблять українську мову, відчують своє українське коріння, і невдовзі станеться чудо і завдяки магії юного чарівника Гаррі Поттера відбудеться суцільна українізація – від Карпат до Курил... ну, може, не аж так далеко, але, принаймні, до Криму точно!!!

Захопившись цією напівбожевільною ідеєю, я заходився перекладати першу книжку про Гаррі Поттера, намагаючись зробити це якомога швидше і якісніше. Водночас ми з дружиною спробували довідатися, чи хтось уже не викупив права на український переклад книжки. Розшукали літературну агенцію, яка представляла тоді інтереси Джоан Ролінґ (Chistopher Little Literary Agency) і написали їм листа стосовно придбання прав на створення перекладу. Невдовзі отримали відповідь, з якої зрозуміли, що права ніким ще не викуплені, але представниця агенції пані Емма Шлезінґер попросила, щоб ми надіслали останній каталог виданих нами книжок. Жодного каталогу у нас, звісно, не могло бути, і тоді ми почали гарячково шукати видавництво, від імені якого можна було б повторно звернутися з проханням надати права на переклад.

Насамперед я звернувся до Володимира Дмитерка, директора видавництва "Класика", в якому вийшов мій переклад "Алхіміка", але він, довідавшись, що це дитяча книжка, не виявив зацікавленості, мовляв, його видавництво не планує видавати дитячу літературу. І хоч як я намагався переконати його, що це буде популярна і комерційно для нього приваблива книжка, жодні мої аргументи не справили на нього належного враження.

Тоді я згадав про свого давнього товариша Івана Малковича, засновника першого в Україні приватного дитячого видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", і вирішив звернутися до нього. Але тут я наштовхнувся на дві серйозні перешкоди. По-перше, Малкович одразу засумнівався в моїх перекладацьких талантах, адже знав мене насамперед, як музиканта, співака, а не як літератора, тож навіть не читаючи мого перекладу, відразу поставився до нього вельми упереджено. І я цілком його розумів, адже якщо б він звернувся до мене з проханням організувати йому сольний концерт, скажімо, в нью-йоркському Лінкольн-центрі, де він би виконував на скрипці "Каприси" Паганіні, я б, мабуть, тільки розреготався б попри те, що пан Іван закінчив свого часу музучилище по класу скрипки, і ми з ним і досі на всіляких книжкових презентаціях нерідко виступаємо співочим дуетом, де Малкович вправно витинає на скрипці, а я акомпаную йому на гітарі.

А по-друге, коли Малкович запитав про що ця книжка, і я відповів, що там ідеться про юного чарівника, пан Іван сказав, що всілякі чари-мари і магія його не цікавлять, бо він добропорядний християнин і не бажає пропагувати окультизм. Одним словом, відразу переконати Малковича мені не вдалося, і лише згодом, коли йому порадив видати "Гаррі Поттера" ще й Сергій Іванюк, який тоді був ректором "Києво-Могилянської академії" і також виявив бажання перекласти книжку, Малкович серйозніше замислився над цією пропозицією, і спочатку в нього навіть виникла ідея залучити до перекладу нас обидвох - скажімо, я перекладаю першу книжку серії, пан Сергій - другу, тоді я третю, він четверту і так далі.

Ну, але спочатку треба було отримати права на український переклад, і з цим також виникли проблеми. Річ у тім, що київське видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" не мало на той час навіть власного сайту, та й каталог виданих книжок, надісланий літературній агенції Крістофера Літтла, був тоді ще доволі скромний, тому не дивно, що ніхто в агенції не поспішав давати позитивну відповідь стосовно прав на переклад. Проте Іван Малкович виявив неабияку наполегливість у переговорах з агенцією, отримавши врешті-решт дозвіл на видання "Гаррі Поттера" українською мовою. І не тільки на видання, але й на власну версію обкладинки, адже англійська сторона спочатку наполягала на американській обкладинці, з якою "Гаррі Поттер" виходив у більшості країн світу, включно з Росією. Проте, побачивши проєкт обкладинки, зроблений Владиславом Єрком, англійська сторона дала згоду на українську версію, хоч цю згоду було отримано лише за 10 днів до всеукраїнської презентації книжки, тому була небезпека, що її просто не встигнуть надрукувати. Але зірки склалися в небі доброзичливо, і 13 квітня 2002 року опівночі (вірніше, о 23:59 і три чверті) на Хрещатику вишикувалася майже тисячна черга дітей, які понад усе на світі жадали купити україномовну книжку, що було на той час справжньою фантастикою!

Однак, усі ці затримки призвели до того, що перші три україномовні книжки серії вийшли пізніше російських перекладів, і лише починаючи з четвертої ми нарешті почали випереджати росіян, а остання сьома книжка взагалі вийшла найпершою в світі після англійського оригіналу. Хоча для цього мені довелося дуже напружено працювати. Я запланував перекладати не менше 15 сторінок за день, і щоб укластися в цей графік, мусив вставати о 6-й ранку, а лягати о 2-й, а то і 3-й ночі. Прикро, звичайно, що не пощастило втілити в життя мою ідею-фікс з великою й суцільною українізацією, але, принаймні, частково мій сум і печаль з цього приводу розвіюють чудові листи від дітей (або їхніх батьків), деякі уривки з яких я просто не можу тут не зацитувати:

"Я хочу Вам вклонитися до самої землі і подякувати. Я, як і раніше, спілкуюсь російською мовою, на роботі – українською, а от літературу читаю виключно на українській мові. І це все завдяки Вам, Вашим перекладам, таким легким, неймовірним і багатогранним. Ще раз впевнюєшся, мова твоєї Батьківщини не може бути сухою, вона багата, яскрава, колоритна, мелодійна."

"Благодаря вашим переводам детской литературы (люблю читать ребенку вслух, уже почти все Ваше прочитала🙂) я полюбила читать на родном языке. Ваши переводы просто расчудесны и несравнимы. Спасибо Вам за это.
Я – русскоговорящая украинка, и надеюсь, что спустя короткое время я буду думать на этом чудесном языке."

"Я з Донецької області, тої її частини, що зараз окупована. ДЯКУЮ! Завдяки цим перекладам я відкрила для себе багатства української мови і всім серцем полюбила її. У моєму випадку (та випадку моєї старшої сестри) план українізації точно спрацював, тож хай пан Віктор не засмучується, що видати перші томи раніше росіян не вийшло. Ми почали читати у році 2005-2006, і російський переклад уже був, але ми все одно свідомо віддавали перевагу україномовному "Гаррі Поттеру"."

***

Також мені пощастило бути присутнім практично при народженні й дорослішанні дуже потужного зараз львівського "Видавництва Старого Лева", заснованого в 2001 році Мар'яною Савкою та Юрком Чопиком. Становлення цього видавництва було непростим, через фінансову скруту воно нерідко опинялося в дуже тяжкій ситуації, але змогло вистояти, а після того, як його директором став Микола Шейко, воно з кожним роком набирає сил і популярності серед читачів. Спочатку, як і "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", це було суто дитяче видавництво, але поступово, знову ж таки, як і видавництво Івана Малковича, "Старий Лев" розширив свою тематику і, крім дитячих, видає тепер книжки, розраховані на будь-які вікові групи. Дуже важливим для популяризації україномовних дитячих перекладів є те, що "Видавництво Старого Лева" нерідко влаштовує зустрічі юних читачів з авторами оригінальних творів. Так, на запрошення видавництва приїжджали з Англії автори таких перекладених мною книжок, як Джеремі Стронг ("Ракета на чотирьох лапах", "Вікінг у моєму ліжку" й інші) та Іан Вайброу (серія книжок про Малого Вовчика). Зустрічі з письменниками з інсценізаціями та "оживленням" героїв їхніх кумедних книжок проходили дуже весело і, переконаний я, надовго залишалися в пам'яті юних читачів, спонукаючи їх до ще більшого зацікавлення україномовними книжками.

***

Ну, і на завершення я хотів би також згадати харківське дитяче видавництво "Читаріум", для якого я переклав декілька книжок Джулії Дональдсон ("Ґруффало", "Ґруффалятко" та інші), а також ілюстровані Дейвідом Вокером ("Якби не ти") та Полом Роджерсом ("Назавжди будь молодим") переклади пісень Боба Дилана.

Коли восени 2015 року до мене звернулася з пропозицією перекласти "Ґруффало" представниця видавництва (яке на той час мало у видавничому портфелі лише одну книжку) Наргіс Гафурова, мене насамперед заінтригувало її не зовсім українське ім'я, хоч Наргіс досконало володіла українською мовою. Виявилося, що вона родом з Узбекістану, з Фергани, і вже цього було достатньо, щоб я відразу погодився на співпрацю! Співпраця виявилася дуже приємною і веселою (нам навіть доводилося співати разом під час презентацій книжок Боба Дилана), у видавничому портфелі "Читаріума" тепер уже дуже багато українських книжок, а Наргіс Гафурова два роки тому заснувала в Харкові нове дитяче видавництво "Крокус", яке також успішно популяризує українську дитячу перекладну літературу!

Ось таким чином потроху утворюється й розростається нова україномовна читацька спільнота великою мірою завдяки якісній дитячій перекладній літературі, і попри всі складнощі і перешкоди можна бути впевненим, що світло в кінці тунелю є, і досить яскраве, адже не можна навіть близько порівняти ситуацію з україномовною дитячою перекладною літературою 20 років тому і тепер!