Мені дуже не хотілося, щоб такі цікаві речі забулися, тому я вирішив зібрати цю творчість в один компакт.

Для виступу в мультикультурному кабаре проект батярських пісень порекомендував Юрко Винничук, який був нещодавно в Празі. Тоді цей диск був ще у процесі підготовки. Так сталося, що вихід компакту дещо затягнувся і, фактично, я забрав готовий компакт-диск із заводу за 4 дні до запланованого виступу в Празі. І, оскільки ми не встигли цей новий альбом якось інакше представити широкій публіці в Україні, то презентація сталася саме тут.

Це дуже приємно, бо мені самому Прага дуже подобається. Тим більше, що ми довідалися, що разом з нами буде виступати ансамбль з варшавського театру й що вони будуть виконувати програму "Lwów", тобто ті самі львівські батярські пісні, лише польською мовою. Фактично, спочатку було заплановано, що поляки будуть виконувати свою програму перед нами, але ми не хотіли, тому що тоді би виглядало, наче ми їх повторюємо, бо, наприклад, в другій частині вони будуть співати польською мовою дуже відому пісню "Тільку ві Львові". Зате по закінченню другої частини ми будемо ще раз виходити і співати з ними разом. Взагалі дуже цікаво, що в Празі два колективи з різних країн виконують саме львівські батярські пісні (посміхається).

Стосовно самої ідеї записати батярські пісні, то я вже років, мабуть, 6 або 7 над цим міркував, прикидував, записував, пробував грати під гітару. Все ніяк не міг знайти якоїсь родзинки, як саме це все зробити. І буквально навесні цього року, коли на одному спільному концерті почув хлопців з оркестру "Галичина", я зрозумів, що це саме те, що мені потрібно. Фактично оркестр "Галичина", це великий оркестр, який супроводжує одноіменний танцювальний ансамбль. Деяких музикантів з цього оркестру я до цього часу вже добре знав, бо ми з ними по весіллях грали. Оскільки для запису батярських пісень мені було важливо знайти музикантів, для яких не треба готувати детальні аранжування, розписувати та "вилизувати" ноти, і я знав, що хлопці з "Галичини" цей стиль дуже добре знають, відчувають та здатні імпровізувати, то новий "Батяр Бенд" створився саме на основі "Галичини". Мені було дуже важливо, аби ми змогли передати дух тридцятих років. На мою думку, хлопці цей стиль схопили, та проект вийшов дуже вдалий. Тому я дуже радий, що моя давня ідея нарешті втілилася саме з "Батяр Бендом Галичина", або "ББ Галичина", як я їх називаю (посміхається).

Зрозуміло, українцям це ближче, хоча навіть не всі українці розуміють цей специфічний львівський "балак", тобто суміш галицького діалекту, польської, німецької та єврейської мов. І тому на самому компакті я виписав усі тексти з поясненнями для тих, кому незрозумілі якісь специфічні слова. Але мені здається, що навіть не українська публіка в цілому нас також дуже гарно сьогодні сприймала.

Так, ще, між іншим, недавно на Європейській площі в Києві відбувся концерт "Рок за майбутнє України", й там були присутні групи "Мертвий півень", "Плач Єремії", "Кому вниз", "Мандри" та багато інших. До речі, з "півнями" я зараз маю спільний проект і нещодавно в клубі "Buddy Guy" ми записали на живо спільний концерт, який має незабаром вийти на компакт-диску.

Тобто подібні акції тривають, але я, звичайно, вже не настільки наївний і не настільки ідеаліст, щоб вірити, що музика чи мистецтво когось пробудять чи щось змінять. Однак привабити якусь частину молоді такими концертами реально, і якщо під час виступів відбуваються якісь політичні акції, то, можливо, хтось задумається. Певні зміни така діяльність безумовно принесе, але не треба ідеалізувати та казати, що мистецтво переверне світ.

Нещодавно їхав зі Львова до Києва машиною. Враження, ніби з однієї країни до іншої переїжджав. Їдеш Львівщиною і чуєш багато українських FM станцій, ведучі яких розмовляють у ефірі українською мовою та грають різні українські пісні, від альтернативи та року до легкої популярної музики. А під'їжджаєш до Житомира - щезає все українське, а замість цього з'являється примітивна російська "попса". На жаль, це є і, мабуть, ще довго буде нашою сумною та прикрою реальністю. Саме тому доводиться проводити акції типу "Слухай українське", хоча стає дивно, що в країні треба закликати слухати чи читати продукти, написані державною мовою.

Так, про це насправді досить жваво дискутувалося. З цього приводу я згадував досвід Канади, країни, яка має могутнього сусіда - Сполучені Штати. Американська музика, яка мала могутнє фінансування, досить довгий час просто витискала канадських виконавців, які не мали достатньої сили та популярності для того, щоб конкурувати з могутнім впливом з півдня. Ця ситуація дуже подібна до сучасного стану української культури, яка терпить сильний тиск з російського боку. Свого часу в Канаді ніхто не хотів слухати канадських виконавців. Канадська музика вважалася "сільською" і не вартою уваги до тих пір, поки держава не прийняла закон про те, що радіостанції мають значну частину ефірного часу транслювати саме канадських виконавців. І диск-жокеї, звичайно, спочатку "крутили носом", але мусили пускати в ефір музику канадських виконавців. І саме завдяки цьому деякі з канадських виконавців, як, наприклад, Селін Діон, Браян Адамс та Аланіс Морісет, з часом здобули популярність не тільки в Канаді та США, але і в цілому світі.

Свого часу закон для захисту власної культури був розроблений також у Франції.

А в Україні відповідні закони на підтримку національних виконавців ще до сих пір в стані розробки. Тому на фестивалі "Слухай українське" ми обговорювали зміни, які необхідно внести в закон про телебачення та радіомовлення.

Звичайно, це лише один з необхідних заходів, бо окрім цього потрібно ще сприяти створенню якісних українських продуктів. Але, на мою думку, в сучасній ситуації таке обмеження дуже важливе.

На жаль, з огляду на сьогоднішнє керівництво, перспективи становлення України демократичною державою поки що не змінилися. Маємо перед собою ще довгий і важкий шлях.

Поки в керівництві не буде наведений порядок, якихось змін в країні очікувати не варто.

Так, це без сумніву правда. До речі, зараз відома в Україні харківська група "Танок на майдані Конго" здобула свою популярність саме коли хлопці своєю музикою дісталися до Москви. І лише тоді, почувши з Москви, що "і наші можуть", їх визнали і в Києві. В цьому сенсі можна говорити про певний комплекс неповноцінності, міркування на кшталт "те, що в нас це погано, але якщо хтось інший визнав, то це вже варто уваги". І в цьому сенсі діаспора може дійсно допомогти підтримати творчість цікавих українських виконавців. Наприклад, організувати фестивалі чи окремі концерти, написати про це у місцевих газетах чи журналах, і, може, таким чином створити певну думку в працівників українських дипломатичних представництв за кордоном.

Триматися купою, робити щось спільне, щоб не розчинитися в чужому морі, втримати власну культуру та український осередок на чужині.