LP Skrynia Cover

СКРИНЯ

Віктор Морозов співає українську поезію

(фірма "Мелодія", 1989)

У час, коли "Бітлз" шокували, а згодом зачарували нашу маленьку планету, а з наших гучномовців лилося "Гарно нам на полях зорі стрічать, на стальних вороних сіять, орать" (очевидно йшлося про чергове досягнення в рільництві: спочатку сіять, потім орать), Віктор Морозов у Львові створює одну з перших на Україні "біг-бітових" груп "Quo vadis". 1972 року, вже у складі "Арніки", з піснею "Чорна рілля" він стає лауреатом всесоюзного телеконкурсу "Алло, ми шукаємо таланти" в Москві. Незважаючи на це, львівські цензори зуміли угледіти в цій, як стверджував І. Франко, пісні ХІV століття шкідливі націоналістичні відгомони. Лише дивом "Арніку" не розформували. Але з університету (з останнього курсу) Віктора про всяк випадок виключили, - такою була офіційна реакція на випуск львівським студенством рукописного літературного журналу "Скриня", в якому серед інших був опублікований і вірш В. Морозова. Згодом, коли окрім "залізнобетонних" програм не вдавалося "пробити" хоч пару людських пісень, розпадається й "Арніка". З 1979 року Віктор працює в "Смерічці". Тим, хто знає Віктора лише по цій групі, не зайве зауважити, що його "смерічківська" популярність має небагато спільного з тим Морозовим, який є визнаним авторитетом у колі молодіжної української інтелігенції.

Віктор Морозов співає українську поезію. Але з ним, як зрештою і з цією поезією, майже не знайомі на нашій сла-а-вній Україні. Ця платівка - перша спроба винести на ширший загал твори, які Віктор писав потихоньку ще з часів "Арніки", і які, на щастя, не старіються з часом. Але якщо ти, дорогий слухачу, "озброїшся" лише звичною вальяжною лінню, то все найсокровенніше, що є в цих піснях, не долетить до твого серця. Творчість В. Морозова я би ризикнув порівняти з кельтськими фелідами, які в умовах панування римських завойовників були носіями духовності - напротивагу бардам, що прагнули миттєвої популярності. Можна б дошукуватися аналогій і в мистецтві індійських поетів-співців каваїв, і в північно-кавказьких гекуоків, або скажімо, в творчості Чеслава Нємена чи Боба Ділана. Але явище Морозова все ж найбільше споріднене з давньою українською традицією кобзарства, де музика завжди підкреслювала і відкривала нові й нові глибини слова. Діапазон уподобань В. Морозова - вражаючий: від народних пісень до І. Франка, далі - до В. Симоненка і аж до наймолодшої генерації українських поетів. Вікторова музика щедра на метафорично-асоціативні ряди. Взяти хоча б світло-печальний і дотепний парафраз "Так багато суперзірок" на вже класичні теми Тома Джонса та Ели Фітцджеральд, що створений на вірш О. Лишеги - Вікторового однокурсника, з яким вони так достроково (о "Скриня", "Скриня"!) закінчили англійську філологію Львівського університету. (Віктор, до речі сказати, друкується в часописах як перекладач творів англомовної літератури). Або візьмімо "Не від того я помру": стилістика вірша івано-франківського поета Я. Довгана нагадує пісні часів І-ої світової війни, ритмічне ж тло пісні перегукується зі знаменитим "Болеро" Моріса Равеля, який свого часу воював на фронтах І-ої світової. Сама мелодика, і це характерно для Морозова, побудована на мужньо-тужливому гуцульському ладі. Дивовижне враження справляє ця пісня!

Своєю творчістю, частина з якої представлена на платівці, В. Морозов довів і доводитиме, що й у тому парадному калейдоскопі смерічок, серпочків, чічок і молоточків можна було просто співати гарні пісні з розумними й чесними словами, які так необхідні нашим засмиканим і роз'ятреним душам. Час руйнування соборів, будемо сподіватися, минув. Пора відбудовувати і будувати. І не забувати, що собори будуються в тиші. Хай творчість В. Морозова стане однією з фресок у відновленому соборі нашої рідної культури і духовності.

Вікторе, а що? - кажуть, ще миші не всю "Скриню" перетрубили?..

ІВАН МАЛКОВИЧ