Ми, звісно, відразу запросили Стаса стати повноцінним учасником театру “Не журись!”, на що він вдячно погодився, вдало заповнивши нішу, залишену Андрієм Панчишином. Авторські пісні Тризубого Стаса – іронічні, саркастичні, веселі – користувалися незмінним успіхом під час концертів “Не журись!” як в Україні, так і за її межами – в Польщі, Аргентині, Бразилії, Парагваї... Стас володів дивовижним умінням реагувати на будь-які політичні події, якими був багатий той час, створюючи буквально на ходу гострі за формою і глибокі за змістом пісні, які відразу виконував зі сцени, отримуючи у відповідь нестримний регіт і грім оплесків. До того ж йому вдавалося невимушено й легко писати не тільки сатиричні, але й ліричні пісні. Скажімо, коли наприкінці 1991 року ми летіли з театром на гастролі до Аргентини, Стас прямо в літаку написав для мене і Олега Лихача пісню “Аргентина”, яку ми відразу вивчили й почали виконувати на коцертах. Пісня настільки сподобалася аргентинцям (і не тільки українського походження), що нас запросили заспівати її в дуже популярній музичній програмі національного телебачення в Буенос-Айресі.

З Аргентиною пов’язана також одна кумедна історія, що засвідчила про рівень Стасового патріотизму і жертву, на яку йому довелося заради цього піти. Так сталося, що 1 грудня 1991 року, коли проходив усеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України, ми перебували в Буеносі-Айресі, з тривогою й нетерпінням очікуючи результатів референдуму. Коли ж почали надходити приголомшливо успішні результати (особливо зі Сходу України: Донецька область – 83.9% “за незалежність”, Луганська – 83.86%, Севастополь – 57.07%, Кримська АРСР – 54.19%), нас охопила неймовірна ейфорія, ми почали відкорковувати шампанське і співати гімн! Тут треба додати, що Тризубий Стас ніколи при нас не вживав ані краплі алкоголю, не пояснюючи причин своєї абстиненції, тож і цього разу відмовлявся від шампанського. Але ми весело почали його підколювати: “Ану, Стасе, доведи, що ти наш хлоп, патріот, а не москаль, випий бодай пів келиха за незалежість України!” Стас ще якусь хвилину впирався, але тоді скорився нам і пішов на жертву заради неньки-України:-), вихиливши келих шампанського. Ми зреагували на це радісними вигуками, не підозрюючи, що нас тепер очікує… Але доволі скоро ми зрозуміли, що Стас досі відмовлявся вживати алкоголь не тому, що не любив спиртного, а якраз навпаки – тому що занадто його любив і відразу потрапляв у залежність від нього, не в змозі зупинитися. Ось і тут Стаса після келиха шампанського “понесло” і вже жодні вмовляння, попередження чи погрози не здатні були його втримати від чергових і дедалі більших доз алкоголю. Він ще виходив на сцену і співав, але щодалі, то важче було йому це зробити, а коли ми виступали в Прудентополісі (Бразилія), він узагалі не вийшов на сцену і зник. Після концерту ми ще довго блукали вуличками Прудентополіса, намарне вигукуючи його ім’я, аж урешті-решт знайшли його в якомусь барі, де він весело виспівував для місцевих шанувальників бога вина Бахуса з келихом у руках:-).

Ось таким чином світлої пам’яті Тризубий Стас довів нам усім, що він таки справжій український пия… патріот, а не “москаль”, попри своє російське походження:-).